Вадим Алешин (vakin) wrote,
Вадим Алешин
vakin

Уже тисячу років тому Київ розмовляв українською

Відкриття та вивчення графіті Софії Київської, залишених на стінах собору у XI—XVIII століттях, стали справжньою науковою сенсацією.



Текстові написи, малюнки і цифрові знаки допомогли не лише точно встановити вік храму, який було закладено у 1011 році, а й беззаперечно засвідчили, що вже тисячу літ Київ, осердя України-Руси, розмовляє не якоюсь, а українською мовою.

Розшифровка софійських графіті розпочалася у 20—30-х роках минулого століття, проте матеріали тих перших досліджень було втрачено в роки Другої світової війни. Новий етап наукових пошуків започаткував у 1944-му відомий російський археолог та історик академік Борис Рибаков, який прибув до Києва у складі комісії, що мала оцінити збитки, завдані окупантами пам’яткам в українській столиці, зокрема і всесвітньо відомому собору. Під час його огляду учений розкрив з-під олійних малювань частину графіті у вівтарній частині, Георгіївському та Михайлівському приділах. Після їх вивчення Борис Рибаков зробив доповідь в Академії архітектури й підготував статтю для журналу «Археологія», який виходив у Києві.

Двадцять три роки присвятив прочитанню настінних написів, а це тривалі пошуки, підбір спеціального бокового освітлення, реставрація напису, обробка фото, аналіз особливостей написання кожної літери, притаманних певному часу, український історик та археолог, автор понад 150 наукових статей Сергій Висоцький. У 1966-му, 1976-му та 1985 році він опублікував три книжки — «Древнерусские надписи Софии Киевской XI—XIV вв.», «Средневековые надписи Софии Киевской XI—XVII вв.», «Киевские граффити XI—XVII вв.», де описав 411 текстів і малюнків. І лише у 1998 році у своїй останній книжці «Київська писемна школа X—XII ст.», у розділі «Палеографія та деякі особливості писемної Київської школи, властиві українській мові», зробив наголос на українськості графіті. Раніше про староукраїнську мову казали як про таку, що почалася з XIV століття. За радянською концепцією, у триєдиного народу, що розпався після навали монголо-татар на українців, білорусів та росіян, була спільна мова. І тільки під впливом загарбників починають формуватися сучасні українська й білоруська, а російська начебто зберегла риси давньоруської мови. Насправді давньоруська мова — вигадка. Філологи якщо й кажуть про спільну старослов’янську мову, то це про ту мову, яка побутувала ще до розселення слов’ян на початку нашої ери, але аж ніяк не в XI—XII століттях.

З 2006 року графіті (вони збереглися фактично в усіх храмах Київської Русі, їх багато в Чернігові, в Галичі) досліджує доктор історичних наук, заступник генерального директора з наукової роботи заповідника «Софія Київська» Вячеслав Корнієнко (на знімку). Спираючись на неспростовні наукові факти, він стверджує: вже в XI столітті кияни розмовляли й писали українською, або, правильніше сказати, староукраїнською». І хоча вона частково відрізняється від сучасної мови, все-таки містить основні риси, притаманні мові Котляревського і Тараса Шевченка.



«Господи, поможи рабу своєму Павлові, Петрові, Ставрові...»

— У Софії Київській виявлено понад сім тисяч графіті, — каже Вячеслав Корнієнко. — Наші предки розписувалися на стінах храмів і не вважали це якимось злочином, хоча таке видряпування було заборонене церковним статутом Володимира Великого. Стіни собору, фрески вони сприймали як візуальну книгу. Розписи храму — й справді Біблія для неписьменних, на стінах церков люди бачили те, чого не могли прочитати, тож до фону, тла фресок, ставилися як до полів книги, на яких роблять замітки.

Як зазначає дослідник, із тисяч графіті складно виділити найцікавіші, бо кожен запис — голос епохи, історія з життя князів, ченців, простого люду.

— Автори графіті абсолютно різні, — продовжує історик. — Свої автографи на стінах Софії залишили й майстри — низка написів виконана по сирому тиньку ще до того, як храм розписали. Ми точно знаємо імена двох майстрів — Георгія і Кіріяка, які оздоблювали собор. Вони молилися тут і записали свої молитви на стінах. Це була традиційна для грецької епіграфіки формула «Господи поможи рабу своєму» і далі вказувалося ім’я людини, яка потребувала допомоги. У подальшому ця формула, перекладена церковно-слов’янською мовою, поширюється нашими теренами, тож таких молитов «Господи поможи», попри заборону різання стін, дуже багато. Їх писали священики, миряни і навіть князі.

Те, що на стінах писали священики, підтверджують графіті, знайдені у вівтарі.

— Дехто навіть залишав свої імена, наприклад «Георгій монах писав» чи «Яків монах писав», — наголошує Вячеслав Корнієнко. — Певно, вони вважали, що молитва, написана на стінах храму, — вічна, постійно звернена до

Господа і буде звучати, на відміну від усної, одномоментної молитви доти, поки стоїть храм.

Тож основна частина графіті Софії Київської — молитви, звернені до Бога і святих. Серед них зустрічаються прохання до святого Пантелеймона, святого Миколая.

У книжці Сергія Висоцького «Давноруські написи Софії Київської XI—XIV ст.» відтворено молитовний напис «Господи помози рабу своєму Павлови», де ім’я звучить у типово українському давальному відмінку «ПавлОВИ».

— Багато графіті з характерним для української мови закінченням «-ові» «-єві», — зазначає історик. — Наприклад, «Господи поможи рабу своєму Лазореві». Це третя чверть XII століття. Формула «Господи поможи» канонічна.

Люди бачили її, скажімо, на печатках, вона була не-змінна, а ось ім’я варіювалося, його не завжди писали так, як вимагала церковнослов’янська мова (мова писемності і богослужіння на великій території від Балкан до

Новгорода, що сформувалася на основі праць Кирила і Мефодія), а так, як звикли говорити. Тож писали не Даниїлу, а Данилові, не Петру, а Петрові, Дмитрові.

Або ж Луці (тут маємо перехід «к» в «ц» у повній відповідності до сучасного правопису), Ставрові, Нестерові, Федорові, Мареві, Володимирові. Характерно, що на всіх софійських графіті написано саме Володимир, а не

Владімір, як у російській мові.

— Так само в XI столітті зустрічаємо імена в називному відмінку із закінченням «о», як у сучасній українській мові — Петро, Марко, а не Марк, Данило, а не Даниїл, — каже Вячеслав Корнієнко.

Завдяки графіті ми знаємо імена й прізвища, які носили наші предки у середньовіччі, — Стефан, Трохим, Жизнобуд, Михайло Домосід, Михалько Неженович, Іван Сліпко, Олекса Хавзійко, Ігнатій Маєстат, Ілля Копилович,

Тудор Туубинов, Іван Янчин, Тудор Борзятич.

Тепер ми знаємо, що прізвища чи прізвиська з’явилися в XI столітті, а не в XIV—XV століттях, як вважалося раніше. Цікаво, що в ті далекі роки люди дотримувалися правил написання. Біля ікони св. Фоки невідомий автор залишив звер-нення, в якому використав кличний відмінок «Фоко», і просив допомогти «у морі».

Прикладів суто українських граматичних ознак графіті XI—XIII століть чимало. Наприклад, дієслова минулого часу із закінченням на «в» — ходив, писав, молив; дієслова із закінченням на «ти» — писати, долучити; закінчення «у» в родовому відмінку однини слів чоловічого роду — спору; м’яке «ц» наприкінці слів — чернець, Валерця тощо.

Середньовічні діалекти побутують і нині

Досліджуючи графіті, науковці змогли виділити середньовічні діалекти української мови та їх авторів з Полісся, Чернігово-Сіверського князівства, де фіксується отвердіння «я» і де писали не «Святослав», а «Сватослав», не «м’ясо», а «масо». Таке отвердіння відображено в графіті-проклятті «Козьма тать украл єси масо асілонь твоі кокаш амінь».

— У деяких регіонах Полісся і досі кажуть «масо», — наголошує історик. — Так само там зберігся і діалектизм «асілонь твоі кокаш амінь». У церковно-слов’янській «кокаш» — це півень. У народних говірках Полісся «кокаші» — курячі лапи, або людські ноги.

Відомий вислів «сісти на кокєшки», тобто присісти, але зустрічається й «відкинуть кокєшки». Слово «асілок» — те само, що й сильце, яким ловлять птахів. Тож автор з Чернігово-Сіверського князівства побажав, щоб недоброзичливцю Козьмі «ноги спутало».

— Дуже цікавий віршований текст першої половини XII століття: «О горе тобі Андрониче ох тобі небоже. Чему єси зло сотворив не відає ніхто же. Толі тє звілі Кузьма», — продовжує дослідник. — Тут ми бачимо типові українські словоформи «горе тобі», «Андрониче», «не відає», «ніхто же». Бачимо чітко елементи саме розмовної мови, які проникають у мову писемності, і це дуже важливо. Або ж інший цікавий напис: «Купріяне гаразд єсі єли суі рассмагліца мі». Цей текст із проханням допомогти прочитати розсилав колегам із Білорусі, Литви, Росії. Якщо перша його частина «Купріяне гаразд єсі» була їм зрозуміла, то друга, особливо слово «рассмагліца», — абсолютно ні. Якщо ж ми відкриємо словник української мови, то побачимо там слово «смага» (сильне бажання пити, спрага) і похідні від нього «засмага» «смажити».

Звернення «Купріяне гаразд єсі єли суі расмгліца мі», яке сучасною мовою звучить так «Купряне, який же гарний, скільки мені ще даремно розпалятися», було залишене на стіні Софії невідомою дівчиною у XII столітті.

«А ворогов трясцею оточи»

— Графіті є безцінним джерелом у багатьох аспектах, зокрема в історичному, — каже Вячеслав Корнієнко.

У Софійському соборі зроблено записи пам’ятного змісту про поховання Ярослава Мудрого «в літо 6562-ге місяця лютого 20-го». Невідомий писав: «успіння царя нашого в неділю і тиждень мученика Феодора». А ще про поховання у саркофазі (1093) сина Ярослава Мудрого Всеволода, про мир, укладений на Желяні (околиці Києва) між князями Святополком, Володимиром і Олегом, ймовірно, у 1104 році.

— Мир на Желяні не фіксує жоден літопис, — каже дослідник. — Є й інший унікальний запис — перший відомий нам договір купівлі-продажу землі. Автор повідомляє, що місяця січня, 30 числа на день пам’яті святого Іполита княгиня Всеволодова торгувала землі княгині Боянової перед святою Софією, перед попами. Згадується, що перед послухами вона купила всю землю, заплативши за неї 70 гривень соболиних. Це був еквівалент якоїсь вартості. Сергій Висоцький, що досліджував цей напис, дійшов висновку, що Боянова земля була в районі сучасної Львівської площі в Києві, а точніше — ближче до Киянівського провулку.

Напис на підставі палеографічних ознак, адже кожному періоду відповідали певні форми написання літер, датується кінцем ХІ — початком XII століття. Більшість середньовічних графіті написано церковнослов’янською мовою української редакції та грецькою. Якщо говорити про пізніший час — XV—XVII століття, то, крім написів староукраїнською, збереглися ще й графіті вірменською, польською, німецькою, латинською, чеською та англійською.

— Писали переважно чоловіки, — зазначає історик. — Але це аж ніяк не означає, що жінки були неписьменні, хоча раніше такий висновок робився. На справді жінки, принаймні заможні, були письменні, вели діловодство, а деякі з них навіть мали власні печатки, якими вони скріплювали листи. Менша кількість жіночих графіті обумовлена тим, що видряпування з’являлися тоді, коли у храмі не було людей, тобто не під час служби. Оскільки Софія Київська була митрополичим храмом, при якому були ченці, то появу там жіноцтва в позаслужбовий час навряд чи можна було очікувати.

Учені, порівнюючи давньоруські графіті з берестяними новгородськими грамотами, які законсервував місцевий ґрунт, змогли виділити новгородський діалект.

— Розмовна мова Новгорода відрізнялася не тільки від мови інших князівств, а й від класичної церковнослов’янської, — наголошує Вячеслав Корнієнко. — Був час, коли панувала думка, що існувала якась ефемерна мовна єдність, єдина давньоруська мова для єдиного давньоруського народу єдиної давньоруської держави. Дослідження цих оригінальних текстів показують, що такої єдності не було. Насправді були свої локальні особливості, а та мова, якою розмовляли тут, у Києві, була староукраїнська.

Агатангел Кримський, відомий учений, поліглот, який володів майже шістдесятьма мовами і добре знав діалектні особливості української, писав: «Мова Наддніпрянщини та Червоної Русі часів Володимира Святого та Ярослава Мудрого має здебільша вже всі сучасні малоруські особливості».

Автор Світлана Чорна
Джерело - www.golos.com.ua


Tags: Граффити, История, Русь, Слово, Украина, Язык
Subscribe

Posts from This Journal “Слово” Tag

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 1 comment