Вадим Алешин (vakin) wrote,
Вадим Алешин
vakin

Григорій Чапкіс: Сталін міг зняти зі сцени іншого артиста, і моє життя попливло б іншим руслом



Шанувальники танцювального мистецтва називають Григорія Чапкіса людиною-легендою. В свої літа цей невисокий чоловік у незмінному сомбреро містить у собі заряд потужнішої енергетики. Він досі "хворіє" танцем і проводить в танцювальному залі по 8 - 10 годин на день. Проте мало хто знає, що основою успіху хореографа став не стільки талант, скільки працьовитість і декілька випадків.

- Григорій Миколайович, Ви з Кишинева, але з юності живете у Києві. Як ви самі відчуваєте, в якій культурі Ви виховані?

- У самій низькій культурі. У злиднях. Народився в багатодітній родині, нас було семеро дітей, а працював тільки тато. Він був лимарем – ремонтував кінські упряжки, шив збруї, хомути, сідла. Це як нині майстер з ремонту "Мерседесів". Адже тоді, перед війною, на весь Кишинів було всього біля десятка автівок, в основному пересувалися на упряжках. Дитинство моє минуло серед циган, молдован, бесарабів. Вранці батьки випускали на вулицю, вночі забирали. Я вперше взуття взув, коли мені 7 років виповнилося, - тато купив сандалії. Доти ходив босоніж чи в постолах, взимку в чунях.

А до Києва я потрапив вже в часи війни, в 13 років. Ми поверталися з евакуації з Казахстану, коли усю родину було знято з поїзда через черевний тиф і відправлено до Жовтневої лікарні. У місті голод, розруха, карткова система... Так вийшло, що з лікарні я вийшов першим. Уявіть собі: даху над головою немає, ані російської, ні української не знаю... І що робити? Ночував на вокзалі, на дахах, на горищах - де доведеться. А вдень із цинковим відром, - невідомо вже, де його роздобув, - ходив базарувати. Бігав з відром води та кричав: "Кому води холодної!" Збирав якусь там суму, купував пиріжки й носив до лікарні. І так - доки не вийшли батьки. Вийшли ослаблені, худі, як скелети. Жити немає де, їсти нічого. Ну, і влаштувалися всі розбирати руїни на Хрещатику. Батькам виділили гуртожиток, і ми всі жили в одній кімнаті.

- В який момент Ви для себе вирішили, що будете займатися танцями?

Я ніякого рішення я не приймав, навіть не думав про це. Я був у складній ситуації, мене ніхто не хотів брати - ні на роботу, ні на навчання. Це нині я стрункий, високий, широкоплечий, могутній (сміється). А тоді був маленьким, кволим, хворобливим, безграмотним. Але саме танець відкрив мені шлях у життя. Це було так. Ми із батьком прийшли до ремісничого училища, тато теж мови не знав, тому на пальцях пояснив директору: "Ви подивіться, як він танцює!" А танцював я з дитинства, з трьох років, серед циган, молдован. І я в кабінеті директора "збацав" циганочку. Він викликав до себе замполіта - мовляв, зайди до мене, я тобі тут артиста знайшов. Так я, завдяки танцю, потрапив до училища.


Григорий Чапкис с сыном Грегором и внучкой Викторией

- Як так вийшло, що Ви, учень ремісничого училища, сягнули Кремлівського палацу та виступали перед партійної верхівкою: Сталіним, Молотовим, Кагановичем?

- Це цікава історія. До училища мене взяли в токарную групу, але дотягтись до токарського верстата не міг. Мені підставили тумбочку, збиту з ящиків. Я на неї ставав, але вона постійно хилиталась, і майстер боявся, щоб я не впав. Отже, мене зняли з токарної роботи, і я став головним із прибирання. Хлопчиком на побігеньках, коротше. Паралельно займався в ансамблі самодіяльному при училищі. Мене помітили, забрали до обласного ансамблю. А в 1945 році я поїхав на олімпіаду трудових резервів у Москві. Так склалось, що нам випало виступати у Кремлівському театрі перед більшовицькою верхівкою. Уся ця гвардія сиділа у першому ряду. Ми - 120 людей - виконали українського гопака. Вийшли на уклін, та несподівано Сталін піднявся зі свого місця, підійшов до сцени і зняв мене. Я одну мить посидів в нього на руках, одержав у подарунок годинник. І Сталін поставив мене назад на сцену.

До Києва я повернувся популярним хлопчиком. Після цього мене запросили до державного ансамбля, почав артистом балету. Щоправда, без зарплати - мені всього 15 було.

- Як Ви думаєте, якби не цей випадок... Якби Сталін зняв із сцени іншого хлопчика...

- Знаєте, я почав вірити в Бога після того, як зрозумів, як багато у моєму житті було випадків, які абсолютно не залежать від мене. Щось мене веде, щось вас веде, як і в ляльковому театрі. І справді, Сталін міг зняти зі сцени іншого артиста, і моє життя потекло б іншим руслом.

Я іноді переглядаю проспект фотографій своїх колег - хореографів, артистів. Помер, помер, живий, лише сліпий, помер… А я танцюю по 10 годин на день. Я живу в танці, я без танцю не можу. Хіба це не ознака того, що Бог мене любить? Ми летіли літаком до Південної Америки, і шасі не відкривалося. Літак мав сісти "на пузі". І раптом в останню мить вийшло шасі. Нас підірвали у Канаді, спалили весь реквізит, а я зараз сиджу перед вами. Хіба це не ознака того, що Бог мене любить?

- Тобто, виходить, Ви нічого в житті не робили, за Вас все зробив Бог?

- Що залежить від людини, я вам зараз скажу. Перше - щоб вона була талановита від природи. Адже в кожному з нас закладено Гагаріна, у кожному з нас живе Плісецька. Тільки Гагарін і Плісецька розкрили свої таланти, а інші - не розкрили. Але якщо ви маєте талант, це ще нічого не означає, тому що ви можете бути ліниві. Та якщо з’єднати ці два проводочка - талант і працелюбність - людина розкриється. Ось формула успіху. Дуже важлива у нашому житті і фортуна. Буває таке, що досить таланту й фортуни – і людина досягає успіху.

Я був дуже працьовитим, що б я не робив. Змалку я був лідером. Якщо ми ходили селом на село – я був Чапаєв, якщо лазили за яблуками – я був ватажком, диплом отримав перший.

- Григорій Миколайович, Ви почувалися успішним за радянських часів?

- Ейнштейн віддав своє життя, аби довести, що три волосини на голові - це дуже мало, а в тарілці з борщем - дуже багато. Усе пізняється в порівнянні. Порівняно з одними людьми я був дуже успішним, в порівнянні з іншими – не дуже. Коли я працював ремісником, моя "братва" реміснича курила, пила, крала. А я - ні. Це мій перший успіх.

В 20 років я став балетмейстером театра імені Франка. В 1951 році я в якості представника України подолав "залізну завісу" і поїхав до Берліну, на Всесвітній фестиваль молоді та студентів. Українська команда привезла звідти найбільшу кількість золотих медалей, нас носили на руках, як космонавтів.

Однак найбільшим успіхом я вважаю те, що 27 років пропрацював пліч-о-пліч з такою людиною, як Павло Павлович Вірський. Це така величина! Такий майстер! Хореограф, визнаний в усьому світі! Ми об’їздили 71 країну світу! Я брав участь у трьох міжнародних конкурсах і отримав три золоті медалі. Коли мені було 30 років, мені присвоїли звання Заслуженого артиста. Я йшов Хрещатиком у макінтоші, привезеному з Берліна, в рукавичках. Люди розступалися. Нас знала вся країна. Як ви вважаєте, я був успішним?





- Що Вами рухає? Який стимул?

- Стимул - скрізь встигнути, не втрачати жодної хвилини. Послухайте моєї поради, це Вам допоможе уникнути великих дурниць. Найстрашніше - втратити час. Я іноді йду і дивлюся: молодики сидять у парках, п’ють пиво, курять... Як вони втрачають дорогоцінні години! Ви зараз ще недооцінюєте цього, розуміння прийде пізніше. Я в своєму віці постійно кудись поспішаю, в мене немає субот, немає неділь, немає свят... Коли я був директором концертного залу, на мене тиснув обком, міськком, комсомол, мінкультури. Тепер нема начальства. В мене своя "Школа танцю Чапкіса". Я сам собі господар. Хочу - працюю, хочу - не працюю. Але жоден рабовласник так не завантажував свого раба, як я сам себе. Мазохіст? Так... Я хворію такою хворобою, яка називається жіноче статеве безсилля. Знаєте, як проявляється? Я безсилий відмовити. Мені пропонують щось цікаве – я завжди погоджуюся. Поки ви можете, кожна хвилина мусить бути заповнена.

- Нещодавно Ви підписали «Маніфест українців проти куріння», тим самим закликавши розпочати чесно боротися з епідемією куріння Україні. Ви вважаєте, суспільство має право боротися з тютюновою епідемією адміністративними методами?

- Обов’язково. Я, до речі, звертався до працівників культури - до режисерів, до артистів - із закликом не пускати сигарети в кадр. Просто на прес-конференції я запитав Ольгу Сумську: "Ти змогла б зіграти свої ролі так само успішно, але без сигарети?" Змогла б... "Чому ж ти цього не робиш?" А режисер так сказав, а драматург так написав... ЧВ результаті прямо перед журналістами Ольга заявила, що тепер намагатиметься уникати ролей з сигаретою.

Тому я хочу звернутися до всіх діячів мистецтва: менше пропагандуйте! Я можу зрозуміти кадр, у якому сигарети необхідні, - ну, солдати в окопах, приміром. А коли жодного сенсу немає, просто щоб зайняти руки...

Знаєте, я завжди, коли бачу, як хтось курить, пропоную їм провести такий експеримент: зробити затяжку і видихнути дим через марлю. Тоді відразу стає очевидним, скільки гидоти потрапляє до легень людини з кожною сигаретою. Не вірите – спробуйте самі, досить цікаво виходить й одразу все видно. Потім кожен, гадаю, замислиться про те, що він робить зі своїм здоров’ям.

Тобто свідома боротьба необхідна і на рівні держави у тому числі. Але не можна забувати, що наша сім’я - це наша маленька держава. Як пояснити хлопчику, що курити – це погано, якщо його мама курить?

- Григорій Миколайович, скажіть, а чи є у Вас якісь сумні історії, пов’язані з курінням?

- На жаль, так. Одного разу мені довелося стати свідком пожежі, коли людина загинула через те, що заснула, курячи в ліжку.



- Григорій Миколайович, зараз часто можна почути від людей Вашого віку, що молодь в нас погана – п’є і курить. І часи в нас погані - нестабільні. Як людина, яка пожила у різні епохи, Ви можете їх порівняти?

- Ні, я не буркотливий старий. Я «старий юнак» із сучасними поглядами і скажу вам, що зараз прекрасна, розумна, освічена, інтелектуальна молодь! Наше покоління жило в дуже складний час. Але тоді ми вважали, що це нормально, а тепер згадую - й страшено стає. Наприклад, що таке книжку написати було в радянські часи? Та це ж було майже нереально! Театральну афішу вивісити - треба було п’ять днів погоджень, звичайне запрошення ніхто не надрукує без дозволу. А в наш час мені закортіло, я написав і видав книжку – і ніяких проблем.

Так що ви не уявляєте, у який хороший час живете! Так, політичної стабільності бракує, але життя прекрасне! Просто бережіть свій час, не прогавте його. І будьте трохи наполегливішими, цілеспрямованішими. Дай вам Бог бажання бажати. Тому, що коли ви хочете – у вас горять очі, ви маєте стимул, бажання жити. Головне – це хотіти, прагнути, любити!

Джерело - center-life.org

Tags: Балет, Видео, Интервью, Киев, Мастер, СССР, Танец, Украина
Subscribe

Posts from This Journal “Танец” Tag

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments