Вадим Алешин (vakin) wrote,
Вадим Алешин
vakin

Львів на побутовій фотографії 1941–1944 років



Останнім часом величезна кількість фотографій міста Львова часів німецької окупації 1941 – 1944 років з’являється на спеціалізованих форумах, сайтах присвячених військовій тематиці, інтернет – аукціонах…

Більша частина цих світлин справді унікальні, оскільки раніше, здебільшого, вони ніде не публікувались, знаходились у приватних збірках та колекціях, були недоступними до опрацювання фахівцями.

Власне на цьому базується цінність цих фото – вони увічнили Львів повсякденний, місто, яке ми маємо змогу побачити та відчути, без сухої статистики і констатації фактів підручників, місто, що вижило.


Нин. площа Соборна, 1941 рік
На фотографії зображено маленького чоловіка, який сидить у будочці. Ця людина – відомий у передвоєнному Львові “вайхаж” (перемикач трамвайної стрілки - вайхи) на ім’я Лойзьо (Алоізій). У 20–30–ті роки його головним місцем праці була трамвайна зупинка (і “вайха”) на вулиці Legionow (нині – Проспект Свободи) поблизу Галіційскої Ощадної Каси і Чешського Банку. Там (на цій зупинці) знаходилась його будочка з маленькою пічкою (зараз майже на тому ж місці – дерев’янний газетний кіоск з декоративним годинником).
Лойзіо був дуже маленький. Він гонорово носив вуса. Взимку завжди мав рукавички. Коли поблизу трамвайної зупинка з’являлася молода приваблива жінка, Лойзьо починав голосно плакати, закриваючи обличчя рукавичками (щоб не було видно його вуса). Жінка думала, що це плаче маленький хлопчик, починала заспокоювати його і питати чому він плаче. Лойзьо відповідав тонким дитячим голосом, що він хоче “сюсяти”, але не може відчепити гудзики на штанях, бо в нього замерзли ручки. Жінка попомагала йому розчепити гудзики і “посюсяти”. Під час “сюсяння” до жінки приходило розуміння, що це зовсім не хлопчик, а дорослий чогловік маленького зросту. Ще не вірячи сама собі, жінка струрбовано питала: “Хопчику, а ілє ти маш лят?” Почувши це, Лойзьо не кваплячись забирав рукавички від свого обличчя, відкриваючи свої вуса, і з гордістю промовляв: “тшидєстє тши” (“тридцять три”).
Оце його “тшидєстє тши” тоді знав увесь Львів. Лойзьо був укоханим всього Львова. Був “візитною карткою” центральної частини міста і львівських “колей трамвайових”. В 30–ті роки Лойзьо оженився із дівчиною з села (казали, что сватів засилали представники львівських “колей трамвайових”). Весілля проходило у Львові. Алоізія вітало майже все місто (всі ті, хто його любив як міського бешкетника і батяра).
(Джерело - lviv.d3.ru)


Т.з. стерео – фото з видами нин. площ Ринок та Музейної, 1942 рік


Нин. пр-т Шевченка, перші дні окупації, 1941 рік


Вулична сцена на нин. пл. Міцкевича, 1942 рік


Вулична сцена на нин. пр-ті Шевченка, 1943 рік


Вулична сцена біля Опери, 1941 рік


Площа Бернардинська, 1942 рік


Площа св. Юра, 1941 рік


Вул. сцена на нин. пр-ті Свободи, 1941-1944 рр.


Бібліотека Політехніки, поштівка, 1943 рік


Сцена на нин. пл. Кропивницького, 1942 рік


Працівниці буфету ресторану " Брістоль " на нин. пр-ті Свободи, 1942 рік


Нин. пр-т Свободи, 1943 рік


Вулична сцена на вул. Городоцька, 1942 рік


Площа Ринок, 1941 рік


Джерела - www.ebay.de,
reibert.info,
explorer.lviv.ua і
lviv.d3.ru


Tags: 1939-1945, 1941-1943, Львов, Люди, Ретро, Украина, Фото
Subscribe

Posts from This Journal “Львов” Tag

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 2 comments