Вадим Алешин (vakin) wrote,
Вадим Алешин
vakin

Хатній настінний розписи в українській культурі

Живопис сперечається і змагається з природою.
Леонардо да Вінчі


Хатній розпис – один з видів традиційного народного мистецтва. Датувати початок цієї творчості важко, адже до ХІХ століття вона майже не фіксувалася і не збиралася. Свій розквіт (як галузь мистецтва) стінопис отримав лише наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття.



Існує думка, що давніше українські селянки свою любов до барвистості виявляли у візерунках килимів, квітчастих тканих кроснах, вишитих сорочках, розмальованих писанках, у посуді тощо. А пізніше, коли ця творчість почала вимирати, жінки стали любов ту проектувати на розмальовування хат.



Ця теорія ідеально аргументує локальні місця розмалювання хат:

Простір, що до того оздоблювався вишиваними рушниками – над вікнами, понад дверима, на покуті над образами. Композиційно ці мальованки імітують орнаменти, що зображені або зіткані на рушнику (частіше за все це пізні мотиви – кінця ХІХ і початку ХХ століття); cтіни над ліжком, де висіли кольорові ткані килими.



На Лівобережній Україні таке малювання трапляється не лише над постіллю - його можна побачити і на стіні в сінях, і в коморі;



Поверхні печі раніше відзначалися мальованими чи рельєфними глиняними кахлями.







Інші дослідники припускають, що поштовхом до зародження хатнього розпису є втручання західного стилю модерн в українську периферію. Наприкінці ХІХ століття стали популярними шпалери в хатах заможних селян; саме їх імітували у своїй розписній творчості господині. Проте в українській традиції немає такого фактору, як калькування, тому майстрині намагалися не просто змалювати узори, а створити своє враження від них (а це вже виходило крізь призму традиційних орнаментів). Таким малюванням деколи розписують усі стіни в хаті, хоча частіше зустрічається лише одна стіна або ж її частина (біля покуття, над вікном). Використовується переважно орнаментальний фрагмент, яким заповнюється вся поверхня.



Фольклористичні записи з сіл Поділля свідчать, що на початку ХVIII століття було не до розписів, бо "у людей було багато роботи. Ніколи було і побілити хату… Тільки після панщини, коли стало легше жити, почали розписувати хати". Отже, ймовірніше, практика розпису хат у селах Поділля, Уманщини та Лівобережної України з'явилася в кінці ХVIII століття.

Одним з цікавих фактів є те, що авторами настінних орнаментів виступали молоді жінки та дівчата на виданні. Якщо зіставити цю інформацію з рослинною символікою малюнків, то можна припустити, що причинами їх створення є інстинктивна потреба приєднатися до духовного досвіду народу. Логічний ланцюг такий: пишучи квіти, листочки, дерева ми намагаємося виразити свою єдність з природою; слово "прикрашати" в селян мало дещо інше, обрядове значення (вони умовно оживляли предмет, визволяли його внутрішні властивості поєднання людської та природної сутностей; прикрашена лялька – жива лялька, прикрашена ялинка – жива ялинка). Таким чином розписана хата набувала живих властивостей і ототожнювалась з розквітаючою природою. Звідси і духовне єднання.



Основним орнаментально-мотивним образом як рушників, витинанок, весільних скринь, (сучасних платтів!), писанок, так і настінного розпису є дерево життя, в народі - "вазон". Він є уявленням про світотворення, народження, зростання. Цей "вазон" є сакральним мотивом. Він вбирає у себе безліч знаків та символів, починаючи від геометричних (хрест, коло) і закінчуючи фігурними (птах, людина).



Змалювання віночка, "вазона"-віночка з парними птахами чи з квіткою всередині, з птахами і хлібним колоссям за своїм значенням схильне до шлюбної тематики, проте деколи може знаменувати лише прихід весни (так само, як і у весняних піснях присутні шлюбні мотиви).



Світове дерево, намальоване на тиловій чи боковій стіні хати, розповідає про те, що в родині є дівчина на виданні. Отже, панянка вже досягла шлюбного віку і вже готова до початку нового життя.



Подекуди також зустрічається малювання стелі. Зображеним може бути повторюваний одиничний геометричний мотив у тій частині стелі, що над столом, або ж якусь частину розписують за схемою, яка подібна до відтворення килима.



Селянські настінні розписи – це мова. Мова, яка має власні образно-знакові фактори, що у своїй основі з'єднані з вербальними компонентами. У цих змалюваннях переважає оптимістичний момент: рослинне зростання, наділення живими характеристиками хати, весільно-шлюбні згадування задля продовження роду, єдність людських і природних начал.

Цій майстерності не було потреби вчитися. Селянки писали душею, своїм народним поглядом. Вони й не думали, що їх творчістю хтось зацікавиться, що їх мальованки будуть центром досліджень. Це було звичайне сільське життя, яке просто вирило традиціями, суб’єктами яких і ставали ці молоді панночки.

Використані світлини:
кн. Є. В. Берченко. Настінне малювання українських хат.
О. Найден. Квітка на комині.
Джерела: three-snails.com​ і www.uamodna.com


Tags: Декоративно-прикладное искусство, Дом, Культура, Украина
Subscribe

Posts from This Journal “Декоративно-прикладное искусство” Tag

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments