Вадим Алешин (vakin) wrote,
Вадим Алешин
vakin

Розстріляне відродження. Невідома історія письменників із розсекречених архівів КДБ. Серія 2

Серія 1

ЄВГЕН ПЛУЖНИК (1898 – 1936)



Майбутній поет народився у Воронезькій губернії. Навчався у Воронезькій гімназії, звідки його виключили за участь у нелегальних гуртках. Пізніше родина переїхала на Полтавщину, звідки був родом батько Євгена.

У 1921 році хлопець здійснює давню мрію – вступає до Київського музично-драматичного інституту, де вчиться акторської майстерності. Але плани здібного хлопця перекреслює хвороба – туберкульоз.

Відтоді Євген змушений періодично проходити курс лікування в санаторіях. На життя заробляє вчителюванням та перекладами, у той же період починає писати вірші. Перші його твори Плужника побачили світ 1924 року, згодом Євген випустив збірки "Дні" (1926) і "Рання осінь" (1927).

Плужник устиг зарекомендувати себе і як талановитий драматург – він писав п'єси та сценарії для фільмів. Був активним учасником літературної групи "Ланка", куди входили Валер'ян Підмогильний, Григорій Косинка, Борис Антоненко-Давидович, Іван Багряний.

Творчість Плужника не могла не звернути на себе увагу радянського уряду. 1934 року поета заарештували за звинуваченнями у належності до неіснуючої націоналістичної терористичної організації. Плужник був засуджений до розстрілу. Згодом вирок пом'якшили, замінивши довготривалим табірним ув'язненням на Соловках, де хвороба поета знову нагадала про себе. Невдовзі Євген Плужник помирає від туберкульозу.


З агентурного донесення, с/с "Граніт". 4/ІІ-34 р.

Із розсекречених архівів КДБ можна побачити, як робилися донесення на Плужника, а також як нотувалася реакція противників режиму. Наприклад, в агентурному донесенні, с/с "Журналист" від 12/ІІ-34 р йдеться про реагування членів Київського колективу письменників на доповідь Щупака, що була присвячена розбору промов Сталіна на 17 з'їзді партії. "Я не понимаю, откуда пошла эта мода – служить хвалебные акафисты Сталину. Зачем эти гнусные подхалимские эпитеты: любимейший ученик ЛЕНИНА, "горный орел", "кратер вулкана", "солнце Советского союза" и т.д. Кому нужны все эти льстивые и сладославные слова. Ведь никогда в самых отсталых странах закоренелого империализма так не пресмыкались ни перед одним из царей. … Ведь он отлично понял бы, что это делается не искренне, что над этим смеялись бы за границей. А у нас – что дается. Ведь "горным орлом" величают Сталина не народные массы, а редактора газеты по приказу Кремля, по приказу взбесившейся кучки сталинских чиновников-подхалимов", - говорив Плужник.


З агентурного донесення "о группе недовольных", с/с "Журналист". 3/ІІ- 34 р.

З агентурного донесення с/с "Журналист". 3/ІІ- 34 р. "…Среди писателей Киевского коллектива существует группа людей, объединяемых общностью политических взглядов и враждебным отношением к советской действительности. Все это большей частью ярые националисты, сходящиеся по-разному в одной точке зрения: "Москва угнетает Украину, только Европа сможет возродить Украину, этот богатейший край, стоящий в культурном отношении на неизмеримо высшем уровне, чем Россия. Сталин продолжает царскую политику, угнетение украинцев и т.д. […] По линии проявления антисоветских настроений, а также по линии каких-либо активных действий, направленных в сторону осуществления заветных идей о "визволенні неньки України", членов группы недовольных можно разделить на 2 категории. 1 категория – писатели, почти не скрывающие своей ненависти к нашей советской действительности, люди с большим политическим кругозором, пользующиеся известным авторитетом и поддержкой за кордоном. Они фактически руководят группой недовольных, направляют ее активность в ту или иную сторону, осторожно вербуют новых членов. К этой первой категории относятся следующие лица: Б.Антоненко-Давидович, Е.Плужник, М.Рыльский, Г.Косынка…".

Постанова про заведення агентурної розробки "Воинствующие-Блок", 5 березня 1934 р.:
"В Киеве существует группа украинских писателей, оставшаяся и в настоящее время на реакционных националистических позициях. […] Эта группа явно враждебно относится к Соввласти и ориентируется в своих высказываниях и взглядах на фашистский режим в Германии. Собираясь у себя на квартире, попутно с ведением враждебных к-р разговоров, эти лица обнаруживают тенденции к объединению. […] В связи с тем, что эти лица в прошлом располагали обширными связями в среде укр. националистических научных, литературных и преподавательских кругов, […] есть основания полагать, что эта группа писателей проводит определенную к-р работу, а посему постановил: завести на Давыдова-Антоненко-Давидовича Бориса Дмитриевича 1899 г.р., Стрельца-Косынку Григория Михайловича 1899 г.р., Плужника Евгения Павловича 1898 г.р. агентурную разработку. Разработке присвоить название "ВОИНСТВУЮЩИЕ-БЛОК".



Висновок про зняття з оперативно-довідкового обліку та виписка Воєнної Колегії про реабілітацію: "В 1934-35 гг. проходящие по агентурному делу лица были арестованы и осуждены к различным мерам наказания. 27-28 марта 1935 года Военной Коллегией Верховного Суда СССР в числе других лиц был осужден и Плужник Евгений Павлович к 10 годам ИТЛ. […] 4 августа 1956 года приговор отменен и следственное дело на всех обвиняемых, в том числе и на Плужника Евгения Павловича, прекращено за отсутствием состава преступления".






Виписка Воєнної Колегії про реабілітацію Євгена Плужника від 4 серпня 1936 року.

МИХАЙЛЬ СЕМЕНКО (1892 – 1937)



Основоположник українського футуризму народився на Полтавщині, в селі Кибинці. Його батьком був волосний писар, а матір'ю – українська письменниця Марія Проскурівна. Михайль навчався в Петербурзі, у Психоневрологічному Інституті, але з початком Першої світової війни був змушений облишити навчання. Приїхавши до Києва, одразу починає активно розвивати в Україні популярний тоді в Європі футуризм.

Свою першу збірку "Prelude" Михайль видав у 1913-му, а вже наступного року маніфестом оголосив про прихід українського кверофутуризму – мистецтва пошуку. Згодом Семенко заснував спілку "Аспанфут" ("Асоціація панфутуристів"). Членами "Аспанфуту" були Гео Шкурупій, Микола Бажан, Юрій Яновський та інші відомі поети.

Активний і плідний, Семенко лише з 1918 по 1931 видав близько двадцяти книг. Революційні погляди поета, його захоплення урбаністичними мотивами та мовними експериментами певний час вписувались у загальні тенденції нової радянської літератури, але чим далі – тим більше епатажний Семенко нервував більшовицьку владу.

У квітні 1937 поет провів у Києві свій останній творчий вечір, а за три дні його заарештували. Семенка звинуватили в тому, що він як член "української фашистської націоналістичної терористичної організації" (якої ніколи не існувало) намагається за допомогою "німецьких фашистів" скинути радянську владу в Україні. Після тижнів допитів, зламаний морально, поет підписав зізнання. Того ж року поет був розстріляний. Похований у братській могилі в Биківнянському лісі.

Михайло Семенко мешкав у Харкові, але часто навідувався у Київ, тому було видано дві постанови на його арешт: Харківського облуправління НКВС УРСР від 26 квітня 1937 р. і Управління Держбезпеки НКВС УРСР від 25 квітня 1937 р. Письменника-футуриста звинуватили, що він нібито є активним учасником української фашистської терористичної організації.






Дві постанови про арешт та анкета арештованого. Фото із розсекречених архівів КДБ

23 жовтня 1937 року на закритому судовому засіданні Михайлу Семенку винесли вирок за сфабрикованим звинуваченням: "…В 1935 году подсудимый Семенко установил связь с участником организации Нагорным и по заданию последнего создал террористическую группу из четырех человек, предназначенную для совершения террористического акта против тов. Косиора, снабдив в этой целью участника организации Скубу бомбой. … В феврале м-це 1937 года получил задание от Нагорного о создании третьей террористической группы для совершения террористических актов против руководителей ВКП(б) и Советского правительства в день октябрських торжеств … Военная Коллегия Верховного суда Союза ССР приговорила Семенко Михаила Васильевича к высшей мере уголовного наказания ─ расстрелу, с конфискацией всего, лично ему принадлежащего имущества".






Вирок суду. Фото із розсекречених архівів КДБ


Письменника розстріляли у Києві 24 жовтня 1937 року (Довідка про розстріл. Із розсекречених архівів).

Через 20 років після страти Михайло Семенко був реабілітований. Справу українського футуриста було переглянуто за проханням його дітей, які нічого не знали про розстріл батька. Про реабілітацію Семенка також клопоталися письменники Олесь Гончар та Юрій Смолич. Жодних матеріалів, які засвідчують приналежність Семенка до терористичної організації, в архіві КДБ знайдено не було.






Заява від дітей Семенка до головного прокурора УРСР та запит від Спілки письменників України про реабілітацію Семенка. Повідомлення від сина Ростислава Семенка про реабілітацію батька, а також повідомлення з архіву КДБ, яке засвідчує, що Семенко не належав до терористичної організації.

ГРИГОРІЙ КОСИНКА (1899 – 1934)



Григорій Cтрілець (справжнє прізвище Косинки) народився на Київщині в бідній селянській родині. Хлопцеві змалку довелось тяжко працювати, тому закінчити він зміг лише початкову школу. Коли Григорію виповнилось 15, хлопець вирушив до Києва на заробітки. Там йому вдалось влаштуватись на вечірні гімназійні курси.

Під час революційних подій Косинка воює в складі повстанського загону отамана Зеленого. З 1919 року починає активно друкуватись. Дуже скоро талановитий новеліст стає помітною фігурою в тогочасних письменницьких колах. Бере участь у діяльності літературно-мистецької групи "Ґроно", куди також входять Гео Шкурупій та Павло Филипович.

У 1922 році виходить перша збірка Косинки "На золотих богів", яка одразу стає надзвичайно популярної серед читачів. Григорій багато працює – редагує газетні матеріали, пише сценарії на кінофабриці, майже щороку випускає нові збірки.

Але після того, як у своєму виступі керівник більшовицького уряду в Україні Станіслав Косіор називає письменника "буржуазним націоналістом", цензура забороняє твори Косинки. Григорій поринає в перекладацьку діяльність.

У червні 1934 року на черговій письменницькій конференції Косинка виголошує палку промову. "Ми стаємо не інженерами, а міліціонерами людських душ", – ці слова письменника вкрай обурюють більшовицьких керівників. Уже кілька місяців потому Григорія заарештовує НКВС, звинувативши новеліста у приналежності до організації, що готувала терористичні акти проти керівництва партії. У грудні цього ж року Косинка був розстріляний.


Григорія Косинку разом із 14-ма українськими діячами розстріляли у Києві 17 грудня 1934 року.

Із розсекречених документів КДБ видно, як за Косинкою спостерігали і записували всі дані про нього. Наприклад, в одному з агентурних повідомлень йдеться: "В Киеве на ул. Короленко №24 живет Косынка Григорий Михайлович с женой Тамарой. […] Кроме того, у Косынки в кухне живут два его брата Андрей Стрілець і Трохим Стрілець". В іншому повідомленні с/с "Леонов" ділиться враженнями від публікації Косинки: "Самый честный из них Григорий Косынко. Он в последнем своем рассказе устами красноармейца заявляет: "Боролся, боролся, а черт знает за что". На днях я целый день беседовал с ним. Он цинично заявил мне: "Что ж, нужно о колхозах, об ударничестве – пожалуйста, я готов. Я знаю, кто сейчас делает литературу". По его словам выходит так, что здесь все или пасутся на подножном корму, с завязанным ртом пишут в угоду социальному закону, или кушают хлеб (литературный), подмазываясь к высшим мира сего".

У звіті с/с "Журналист" йдеться про переміщення Косинки: "Григорий Косынка время от времени совершал поездки к родным на село в Триполье. Косынка привозит оттуда сенсационные новости "о вымирающих селах" и полном развале колхозов. В данное время Косынка как раз возвратился из такой поездки и рассказывает о том, что "на всех пристанях лежат горы селянских трупов, никем не убираемые. Вопреки всяким газетным сводкам, земля обработана по всему трипольскому району не больше чем на 10%. Лошадей нет и колхозники выкапывают кос, как зерновые поля просто вручную лопатами, получая в день по два стакана мучной похлебки. Люди мрут непрестанно сотнями. Их некому закапывать и они валяются так по целым неделям".





Із повідомлення "Квитнева" від 16.07.33 року: "В кругу "совсем своих" он много говорит о том, что "уверен, что его возьмут (арестуют), очень удивительно, что еще я хожу, вещи стоят сложенные на всякий случай, и я готов ежедневно, этим окончится неминуемо, меня есть за что посадить, а вот есть много напрасных арестов". Кстати, техникой передач продуктов арестованным КОСЫНКА так интересуется, что изучил досконально каждую мелочь и учил жен арестованных писателей (ранее ЯРОШЕНКО, потом ЗАГУЛОВУ).

Зі звіту "Журналист" про думки письменників щодо перенесення столиці з Харкова до Києва. "ГР. КОСЫНКА: Вся эта махинация для меня совершенно ясна. Под предлогом переноса столицы из Харькова в Киев Москва под шумок вывезет из Харькова в Россию все основные ценности, музеи, библиотеки, а там же наиболее дорогие заводские установки. Чтобы замазать вам глаза, в Киев начнут переводить всякие канцелярии. А на самом деле все самое ценное уедет в Москву, ибо там знают, что Украину долго задержать за собой не придется".





С агентурного отчета, агент "Южный" от 26.И.1934 года: "Вечером 16 января заходил к Антоненко-Давидович. У него как раз собралась небольшая компания в составе Косынки, Сливинского и еще одного гражданина, приехавшего из Харькова. Беседовалы о украинской литературе и литературе в условиях происходящих на Украине событий. Самые откровенные высказывания пренадлежали косынки. [...] косынка говорил о масштабах примерно прошлогодний. Уже сейчас крестьянство обозами едем из ближайшей к Киеву деревень в Киев за хлебом. [...] Начинает практиковаться в массовом масштабе для известных целей переселение великороссов на Украину и выселение украинцев, великороссам представляют здесь прекрасные условия жизни на Украине. Это кулакам, высланным из русских губерний".





З меморандуму у справі-формуляр №11454 на Косинко-Стрілець Григорія Михайловича, 15.03.1932 року: "Косынка украинский писатель, ярко выраженный, почти не скрывающий этого шовинист. Проповедует антисемитизм, называя евреев худшими шовинистами, ненавидящими украинцев. Открыто заявляет о недостаточной самостоятельности Украины и о необходимости иметь самостоятельную украинскую армию".





Григорій Косинка був заарештований 4 листопада 1934 року. Його звинуватили у приналежності до організації, яка готувала терористичні акти проти зверхників російських комуністів. Він проходив по судовій справі разом із письменниками Антіном та Іваном Крушельницькими, Костем Буревієм, Олексою Влизьком, Дмитром Фальківським та ще 16-ма українськими діячами.


Обвинувальний висновок у справі №1255 про контрреволюційну організацію, що іменувалася "Об'єднання Українських Націоналістів".





Григорій Косинка був заарештований 4 листопада 1934 року. Його звинуватили у приналежності до організації, яка готувала терористичні акти проти зверхників російських комуністів. Він проходив по судовій справі разом із письменниками Антіном та Іваном Крушельницькими, Костем Буревієм, Олексою Влизьком, Дмитром Фальківським та ще 16-ма українськими діячами.


Акт про приведення вироку у виконання.

Джерело - ТСН

Tags: 1937-1939, Архив, Диссидент, Документ, История, Литературные преследования, НКВД-КГБ, Писатель, Поэт, СССР, Сталин, Украина
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 1 comment