Вадим Алешин (vakin) wrote,
Вадим Алешин
vakin

Розстріляне відродження. Невідома історія письменників із розсекречених архівів КДБ. Серія 1

26 квітня 2015 року видавництво "Основи" презентувало збірку найкращих творів українських письменників, понівечених радянською системою. До виходу книги спільно з ТСН.ua видавництво підготувало спецпроект, у якому ми опублікуємо раніше засекречені документи КДБ.

Доба Розстріляного відродження — особлива сторінка в історії української літератури. Цей короткий період (1920-ті – початок 1930-х років) умістив таку кількість талановитих митців, зухвалих новаторських експериментів та безкомпромісних шедеврів, якої вистачило б на ціле сторіччя.

Кожен із визначних діячів Розстріляного відродження відчув на собі репресивну машину тоталітарної системи. Біографія майже всіх митців цього покоління завершується словами "розстріляний", "загинув у засланні", "наклав на себе руки". А ті, кому вдалося вціліти, вже ніколи не змогли творити так само сміливо й самобутньо, як під час цих буремних років.

"Розстріляне відродження" — книга про тих, кого система зламала або знищила. Це не тільки прекрасні вірші та новели, які нікого не залишать байдужими, це пам'ять про геніальних людей, які не знали страху і у найтемніші часи мали сміливість говорити правду.

МИКОЛА ЗЕРОВ (1890 – 1937)



Микола Зеров народився в місті Зіньків на Полтавщині в багатодітній сім'ї. Батько майбутнього поета був учителем, який робив усе, щоб дати гідну освіту дітям. І йому це вдалося: один із братів Миколи згодом увійшов в історію літератури як поет і перекладач Михайло Орест, інший – Дмитро – керував Інститутом ботаніки Академії наук УРСР.

Закінчивши Зіньківську школу, де Микола навчався разом із майбутнім письменником Остапом Вишнею, Микола став студентом історико-філологічного факультету Київського університету Святого Володимира. Почав працювати викладачем, займався науковою діяльністю, багато перекладав, писав сонети та оповідання.

Микола Зеров був одним із лідерів групи неокласиків, до якої зокрема належали Максим Рильський, Павло Филипович, Юрій Клен, Михайло Драй-Хмара.

Одним із найвизначніших зразків доби українського неокласицизму стала саме перша збірка Миколи Зерова "Камена", до якої увійшли як переклади римських поетів, так і оригінальні твори автора. Але вже 1927 року пленум ЦК КП(б)У забороняє діяльність неокласиків.

Зерова починають переслідувати. Він втрачає можливість писати, його звільняють з університету. Весною 1935 року письменника заарештовують за сфабрикованими звинуваченнями в керівництві контрреволюційною терористичною націоналістичною організацією та відправляють до Соловецького табору, де Зеров був розстріляний у 1937 році.

Як йдеться у документах із розсекречених архівів КДБ, Миколу Зерова заарештували у ніч із 27 на 28 квітня 1935 року під Москвою на станції Пушкіне і доправили до Києва для слідства. Зерова звинуватили в тому, що він ніби-то є активним учасником контрреволюційної терористичної організації.













В анкеті арештованого Микола Зеров зазначив: "Занят литературной работой. Имею звание профессора с 1923 года. В партиях вообще никаких не состоял. Рядов армии не проходил. В бандах и восстаниях участия не принимал".

Із протоколу допиту обвинуваченого ЗЕРОВА Миколи Костянтиновича від 5 липня 1935 р.:

ВОПРОС: …Вы изобличаетесь в том, что являетесь руководителем к-р националистической организации, деятельность которой сознательно скрываете. Намерены ли Вы, после того как Вы изобличены, рассказать правду о задачах и деятельности организации.
ОТВЕТ: Что я имел сказать о контрреволюционной деятельности, я уже сказал.
ВОПРОС: На допросе Вы показали, что ставили перед собой задачей задержать от советизации украинских писателей и сохранять националистические кадры среди писателей и вообще культработников, как непосредственных проводников национализма в массы. Вы подтверждаете это?
ОТВЕТ: Да, подтверждаю.








Зі звинувачувального висновку: "ЗЕРОВ Николай Константинович, 1890 г. рождения, уроженец м. Зиньково, Харьковской области, украинец, беспартийный, с высшим образованием, профессор-литературовед, не судим, снят с работы в ВУЗе за националистическую деятельность, - обвиняется в том, что:

а) Входил в состав руководства контрреволюционной организации, ставившей перед собой задачу свержения Советской власти на Украине и создание буржуазной независимой украинской республики.

б) На протяжении ряда лет активно проводил работу по воспитанию и подготовке контрреволюционных националистических кадров с целью вооруженного захвата власти и отторжения Украины от СССР.

в) Свою работу проводил под лозунгами и в целях фашизации Украины, являлся вдохновителем идей террора, организовал террористические группы с целью совершения террористических актов над руководителями Коммунистической партии и Соввласти.

При обыске у обв. Зерова изъята книга "Политика" с автографом расстрелянного террориста КОСЫНКО, "Черна рада" КУЛИША и другая националистическая литература. Изъято также письмо высланного за к/р деятельность ЧАПЛЕНКО, свидетельствующее о связи с репрессированным к/р элементом".








Військовий трибунал Київського військового округу на закритому судовому засіданні 1-4 лютого 1936 року призначив Миколі Зерову покарання: десять років позбавлення волі у виправно-трудових таборах з конфіскацією приналежного йому майна.

9 жовтня 1937 року "справа Зерова та ін." була переглянута особливою трійкою УНКВС по Ленінградській області. Вирок змінили ― розстріляти. Професор Зеров разом із іншими представниками української культури був розстріляний в селищі Сандармох 3 листопада 1937 року.

Натомість через 20 років, 23 січня 1957 року, у Ленінградському РАГСІ у книзі актів громадського стану з'являється запис: "Зеров Николай Константинович умер 13 октября 1941 года, возраст 51 год. Причина смерти: паралич сердечно-сосудистой системы"

Отримавши таку довідку про смерть свого чоловіка, Софія Федорівна Зерова намагається з'ясувати правду і звертається до військового трибуналу КВО із проханням надати їй довідку про час перебування Миколи Зерова у таборах. Правдивої відповіді від "органів" вона так і не отримала.

Ухвалою Військової Колегії Верховного Суду СРСР від 31 березня 1958 року вирок Військового трибуналу КВО від 1-4 лютого 1936 р. і постанова особливої трійки УНКВС по Ленінградській області від 9 жовтня 1937 року скасовані, справу припинено "за відсутністю складу злочину".

Довідка про перегляд справи Миколи Зерова від 31.03.1958 р.
Символічна могила Миколи Зерова знаходиться на Лук'янівському кладовищі в Києві (ділянка 12) разом зі справжньою могилою його сина (хлопчик помер у 10 років) — Котика (Костянтина) Зерова.





Отримавши таку довідку про смерть свого чоловіка, Софія Федорівна Зерова намагається з'ясувати правду і звертається до військового трибуналу КВО із проханням надати їй довідку про час перебування Миколи Зерова у таборах. Правдивої відповіді від "органів" вона так і не отримала.







Ухвалою Військової Колегії Верховного Суду СРСР від 31 березня 1958 року вирок Військового трибуналу КВО від 1-4 лютого 1936 р. і постанова особливої трійки УНКВС по Ленінградській області від 9 жовтня 1937 року скасовані, справу припинено "за відсутністю складу злочину".


Довідка про перегляд справи Миколи Зерова від 31.03.1958 р.

Символічна могила Миколи Зерова знаходиться на Лук'янівському кладовищі в Києві (ділянка 12) разом зі справжньою могилою його сина (хлопчик помер у 10 років) — Котика (Костянтина) Зерова.

ОСТАП ВИШНЯ (1889 – 1956)



Майбутній гуморист Павло Губенко (Остап Вишня – псевдонім) народився на хуторі Чечва Сумської області в багатодітній сім'ї. Закінчив військово-фельдшерську школу, з 1918-го служив у медичних частинах Армії УНР.

Уперше надрукувався 1919-го – фейлетон, підписаний "П. Грунський", вийшов у кам'янець-подільській газеті "Народна воля". Під псевдонімом "Остап Вишня" Павло Губенко починає писати з 1921-го. Саме Вишня ввів у контекст української літератури жанр "усмішки" – різновид гуморески та фейлетону.

Сатиричні твори Вишні одразу полюбив український читач. Проте офіційні органи були іншої думки. Гоніння на літератора почались ще 1930-го, із статті письменника Олексія Полторацького, який називав Остапа Вишню "фашистом і контрреволюціонером". А 1933 року Вишню заарештовують за звинуваченнями у замаху на партійного діяча Павла Постишева.

Письменника засуджують до 10-річного ув'язнення в таборах ГУЛАГу.
Там Вишні дивом удалось врятуватись від неминучого розстрілу 1937-го.

Саме тоді він важко захворів, а коли прийшов до тями – масова хвиля єжовських страт спала. Дружина Вишні, українська акторка Варвара Маслюченко, домоглась права жити неподалік від місця ув'язнення чоловіка – на Кольському півострові. Проте бачитись із ним практично не могла.

Звільнившись у 1943-му, Вишня отримує шанс повернутись до літературної діяльності – звісно ж, під пильним контролем радянського керівництва. Помер 1956 року в Києві від серцевого нападу.

Остап Вишня вперше був заарештований у 1920 році за справою ЦК Української Партії есерів, але швидко був звільнений. Вдруге письменника заарештували у 1933 році за причетність до Української Воєнної Організації. Військова Колегія засудила Остапа Вишню до 10 років виправно-трудових таборів (з 1934-го по 1943-й).







З виписки агентурного зведення с/с "ТЫЧИНЫ" від 25.І.1928 р. "Не менее воинственно настроены поэт ЧЕРНОВ и Остап ВИШНЯ. "Грабят нас, – сказал Остап ВИШНЯ ЧЕРНОВУ, – грабят как сидорову козу. На Днепрострой не пускают ни одного рабочего украинца. Создают русские колонии – русские фабрично-заводские центры в сердце Украины. В вопросе хлебозаготовок нас третируют, как негров. Вы знаете, в Херсонской губернии МОЛОТОВ оставляет лишь 5 пудов в месяц на семью – безусловно, в результате будет голод".

З виписки агентурної довідки, 4 серпня 1929 р. "Дополнительно "БАРИН" сообщил, что к группе ПЕТРИЦКОГО и О.ВИШНИ примыкает МОРГУЛЯН. Эта руководящая тройка сейчас старается захватить в свои руки театральные дела и влиять на подбор артистов, проводить своих людей – "украинцев" (как заявил "БАРИН") и вообще творить политику".






З агентурного донесення, джерело "Антон", по літорганізаціях, від 21.ІІІ.30: "…О.Вишня и П.Тычина неоднократно в разговорах с украинскими писателями жаловались, что на Днепрострое "натаскали москалей", там мало украинских рабочих, и что на его украинизацию "треба звернути увагу". Сейчас намечается явная тенденция к перенесению культурного укр. центра из Киева в Запорожье. ДВУ приняло культшефство над Днепростроем-Запорожьем. Не без влияния Вишни, Тычины и др. туда стали ездить для выступлений, поселений и т.д. большинство украинских писателей (правого фланга). […] К этой ниточке примешивается зоологический национализм – и отсюда вполне определившееся стремление к созданию "Українського Запоріжжя з українським Дніпрельстаном", на которые "треба звернути увагу".


З агентурного донесення, джерело "Антон" від 21.ІІІ.30

З листа начальнику оперчеквідділу Ухтіжемлагу НКВС, старшому лейтенанту держбезпеки тов. Леонову, 6 грудня 1942 р.: "Оперативный отдел ГУЛАГа НКВД СССР считает целесообразным завербовать ГУБЕНКО в качестве агента для разработки контрреволюционных и националистических элементов в лагере и возможного в дальнейшем его использования по связям на воле, в частности за линией фронта. Учтите, что вербовка ГУБЕНКО является весьма ответственным делом, а поэтому проведите ее лично сами, предварительно проведя соответствующую подготовку. После вербовки возьмите его на личную связь и направьте на разработку украинских националистов".







З агентурного донесення агента "Виктория", 28.І.1943 р.: "Имела одну встречу с Н.М.Губенко. Он все продолжал ту же тему: наличие тайного сговора между Гитлером и руководством СССР (лично Сталиным). Губенко сказал, меня все преследует та же мысль, концепция, которую я даже себе самому боюсь высказать до конца – хотел бы только записать, и чтобы после моей смерти прочитали и сказали, насколько я прав. Вот все толкуют о победах, но не кажутся ли они вам странными? Немцы блокировали Ленинград, и почему-то не сумели овладеть Ладожским озером – смешно и странно! Немцы были у самой Москвы – и не взяли ее – а хотели ли они ее взять, и не было ли это все разыграно? Наши наступают только зимой и гибнут сотнями тысяч – не специально ли это? Армию в основном держат страхом и на ужасной дисциплине. Командный состав (а культурный уровень вы его себе представляете) покупают чинами, вырывая ров между ним и рядовым составом. Рядовой состав гибнет пополнение за пополнением".

З агентурного донесення агента "Султан", 11.ІІ.1943 р.: "Губенко говорит, что вера, свобода слова и печати в стране были зажаты. Поэтому он писал в юмористической форме. Пока цензура разжует, свет уже ознакомиться с произведением. Поэтому же он написал произведение, в котором описывает работников правительства проходящими перед судом на том свете и держащими ответ за свои действия. […] В победу социализма в одной стране, тем более во всем мире, Губенко не верит, говоря: "Весь мир успел убедиться в нашем горе, которое у нас в стране, несмотря на то, что старая интеллигенция расстреляна, руководить почти некому, все равно руководство компартии падет путем удушения извне или на костре замученных сов. властью людей, у людей вспыхнет сознание, что по линии компартии жизнь невозможна. А раз такое сознание овладеет массами людей, то масса выдвинет настоящих вождей, которые выведут страну из тупика к жизни светлой единоличной".

З агентурного донесення, джерело "018", 26.1.1945 р.: "3 января 1945 г. в 11 часов вечера за Остапом Вишней приехали машиной и попросили его поехать к председателю Президиума Верховного Совета УССР тов. Гречухе. Он уже спал, но оделся и поехал. Тов. Гречуха спросил Вишню, не сможет ли он завтра же вылететь во Львов и присоединиться к бригаде писателей, которые 2 января туда выехали поездом. Вишня с охотой согласился. … Работа наша должна заключаться в том, чтобы своими выступлениями помочь руководству быстрее ликвидировать украинско-немецкие националистические банды. […] Разъяснить интеллигенции, что украинско-немецкие националиты – враги народа, что они агенты гестапо, что селянство обманным путем вовлечено в банды, надо эту обманутую часть селянства спасти".







З протоколу допиту ПИЛИПЕНКО С.В. від 21 грудня 1931 р.: "…Харьковское руководство блока решило провести теракты над ПОСТЫШЕВЫМ и ЧУБАРЕМ, впоследствии БАЛИЦКИМ, которого считали основным виновником разгрома организации. […] Для совершения терактов намечены следующие террористические тройки: ПИЛИПЕНКО, ПАНЧЕНКО, ДЕСНЯК – объект ЧУБАРЬ; Остап ВИШНЯ, ДОСВИТНИЙ и СЛИСАРЕНКО организовывают покушение на ПОСТЫШЕВА […] ПОСТЫШЕВА должен был убить Остап ВИШНЯ на предполагавшемся приеме украинских писателей в ЦК…"

"СТРЕЛА", 8.ІІ.1946 р.: В отношении взаимоотношений СССР с Англией ГУБЕНКО высказал: "Англия не будет нам объявлять войну и кровью англичан воевать тоже не будет, но будет брать нас измором, провоцируя наши столкновения с соседями: Польшей, Турцией, Ираном и прочими. Она хочет лет на 20 втянуть нас в мелкие войны, а если даже не войны, то из года в год держать нас в мобилизационной готовности. Англия уже начала диверсионную войну. Бандеровцы теперь не только английской ориентации, но и существуют на английские доллары".







"МАКАРОВ", 17.XII.1952 р.: "В процессе беседы с О. ВИШНЕЙ, после охоты, возник разговор о жизни рабочих, крестьян и студентов нашей страны. ВИШНЯ заявил: "Слушайте, как страшно живут люди! Как страшно! Подумайте только, ведь тридцать пять лет советская власть заставляла людей улыбаться. А дальше что? Дальше улыбаться невозможно. Плачут люди, да плачут! До каких же пор это будет? Улыбаться люди уже разучились. Да какие там улыбки".

Висновок щодо справи-формуляру №279, 29 грудня 1954 р.: "В 1943 году из лагеря освобожден и в 1944 году прибыл в город Киев. В первые послевоенные годы со стороны Губенко отмечались отдельные отрицательные настроения, однако данных об антисоветской деятельности в процессе его разработки не добыто. По разработке Губенко использовались агенты "МАКАРОВ", "СТРЕЛА" и "ЛЕНСКИЙ", которые характеризуют его как болезненного человека, не представляющего интереса для органов Госбезопасности и в настоящее время лояльно относящегося к советской действительности, мероприятиям партии и правительства. На основании изложенного ПОЛАГАЛ БЫ: разработку Губенко Павла Михайловича прекратить, дело-формуляр на него №279 (в двух томах) сдать в архив архивно-учетного отдела КГБ при СМ УССР, оставив Губенко на оперативно-справочном учете как активного в прошлом украинского националиста".

Джерело - ТСН

Tags: 1937-1939, Архив, Диссидент, Документ, История, Литературные преследования, НКВД-КГБ, Писатель, Поэт, СССР, Сталин, Украина
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments