Народилась у с. Петриківка (Дніпропетровська область). Мати Олександра Медяник, була відомою на селі вишивальницею. З раннього дитинства Марфа Тимченко любила малювати, мати робила їй пензлики з кошачої шерсті, що традиційно використовуються у петриківському розписі. Тому 1936 року, коли Олександр Статива організував в Петриківці дворічну школу декоративного розпису і запросив на вступні іспити, серед інших, Марфу Тимченку, їй легко було виконати художнє завдання. Протягом навчання у 1936—1938 роках у школі розпису її наставницею була відома майстриня петриківського розпису Тетяна Пата. Після закінчення школи вступила до Київської школи майстрів народного мистецтва (згодом Київський художньо-промисловий технікум), де навчалася протягом 1938—1940 років, зокрема у таких майстрів як Олександра Кулик, Микола Рокицький, Тетяна Флору.
Через нестатки змушена була йти працювати і не закінчила навчання. Влаштувалася на роботу у Київський експериментальний кераміко-художній завод, але тоді отримала там лише посаду технічного працівника з виготовлення барвників за незначну зарплатню. Тому перейшла на роботу у Коростенський фарфоровий завод (м. Коростень), де почала оздоблювати петриківським розписом порцеляну. Однак пропрацювала на цьому виробництві лише півроку, завод закрився через початок війни. Після цього Марфа Тимченко з великими труднощами повернулася у Петриківку, де працювала на колгоспі. Кілька разів утікала під час вивезення молоді на примусові роботи до Німеччини, зокрема одного разу зі збірного пункту в Дніпропетровську разом з іншою відомою у майбутньому майстринею, Вірою Клименко, після чого їм взимку довелося ночували серед степу.
З 1944 року знову в Києві, де працювала в кількох художніх закладах, перш за все в Інституті художньої промисловості Академії архітектури Української РСР. Розробляла способи розпису фарфору та виробів з дерева, готувала ескізи малюнків для тканини разом з іншими петриківськими майстринями, що переїхали до Києва — Вірою Клименко-Жуковою, Пелагеєю Глущенко, Вірою Павленко та Галиною Павленко-Черниченко. В цей же період розписувала каюти пароплавів «Тарас Шевченко» та «Микола Гоголь», виконувала інші настінні розписи разом з колегами з Петриківки.
З 1952 року Марфа Тимченко працювала митцем порцеляни на Київському експериментальному кераміко-художньому заводі. Тут же працювали й інші майстрині з Петриківки, що жили у Києві: Віра Клименко-Жуковою, Пелагеая Глущенко, Віра Павленко та Галина Павленко-Черниченко. Розписи петриківських майстринь на фарфорових виробах КЕКХЗ набули значної популярності та широкого визнання, почали експортуватися до багатьох країн в усьому світі, зокрема до США, Франції, Німеччини, Японії тощо. Фарфорові вази, розписані особисто Марфою Тимченко, радянські діячі дарували лідерам інших країн — Річарду Ніксону, Мао Цзедуну, Фіделю Кастро, Йосипу Тіто.
З початку 1970-х років Марфа Тимченко, продовжуючи оздоблювати фарфор у традиційному петриківському стилі, одночасно почала малювати сюжетні картини-пейзажі у цілком оригінальному стилі, заснованому на принципах петриківського розпису. Усе подальше життя, до 2009 року включно, Марфа Тимченко продовжувала виконувати такі картини, розвиваючи та урізноманітнюючи свій оригінальний стиль живопису.
Джерело - Вікіпедія і Центр Української Культури та Мистецтва
