Вадим Алешин (vakin) wrote,
Вадим Алешин
vakin

Украинский наив Марфы Тимченко

Марфа Ксенофонтівна Тимченко (25 березня 1922, Петриківка — 26 березня 2009, Київ) — українська художниця, майстриня петриківського розпису і народного декоративного живопису. Народний художник України (1977), лауреат Шевченківської премії (2000), перший лауреат премії імені Катерини Білокур (1990), нагороджена орденом «Знак Пошани» (1967), заслужений майстер народної творчості України, член Національної спілки художників України (1951) і Національної спілки архітекторів України (1947).



Народилась у с. Петриківка (Дніпропетровська область). Мати Олександра Медяник, була відомою на селі вишивальницею. З раннього дитинства Марфа Тимченко любила малювати, мати робила їй пензлики з кошачої шерсті, що традиційно використовуються у петриківському розписі. Тому 1936 року, коли Олександр Статива організував в Петриківці дворічну школу декоративного розпису і запросив на вступні іспити, серед інших, Марфу Тимченку, їй легко було виконати художнє завдання. Протягом навчання у 1936—1938 роках у школі розпису її наставницею була відома майстриня петриківського розпису Тетяна Пата. Після закінчення школи вступила до Київської школи майстрів народного мистецтва (згодом Київський художньо-промисловий технікум), де навчалася протягом 1938—1940 років, зокрема у таких майстрів як Олександра Кулик, Микола Рокицький, Тетяна Флору.

Через нестатки змушена була йти працювати і не закінчила навчання. Влаштувалася на роботу у Київський експериментальний кераміко-художній завод, але тоді отримала там лише посаду технічного працівника з виготовлення барвників за незначну зарплатню. Тому перейшла на роботу у Коростенський фарфоровий завод (м. Коростень), де почала оздоблювати петриківським розписом порцеляну. Однак пропрацювала на цьому виробництві лише півроку, завод закрився через початок війни. Після цього Марфа Тимченко з великими труднощами повернулася у Петриківку, де працювала на колгоспі. Кілька разів утікала під час вивезення молоді на примусові роботи до Німеччини, зокрема одного разу зі збірного пункту в Дніпропетровську разом з іншою відомою у майбутньому майстринею, Вірою Клименко, після чого їм взимку довелося ночували серед степу.

З 1944 року знову в Києві, де працювала в кількох художніх закладах, перш за все в Інституті художньої промисловості Академії архітектури Української РСР. Розробляла способи розпису фарфору та виробів з дерева, готувала ескізи малюнків для тканини разом з іншими петриківськими майстринями, що переїхали до Києва — Вірою Клименко-Жуковою, Пелагеєю Глущенко, Вірою Павленко та Галиною Павленко-Черниченко. В цей же період розписувала каюти пароплавів «Тарас Шевченко» та «Микола Гоголь», виконувала інші настінні розписи разом з колегами з Петриківки.

З 1952 року Марфа Тимченко працювала митцем порцеляни на Київському експериментальному кераміко-художньому заводі. Тут же працювали й інші майстрині з Петриківки, що жили у Києві: Віра Клименко-Жуковою, Пелагеая Глущенко, Віра Павленко та Галина Павленко-Черниченко. Розписи петриківських майстринь на фарфорових виробах КЕКХЗ набули значної популярності та широкого визнання, почали експортуватися до багатьох країн в усьому світі, зокрема до США, Франції, Німеччини, Японії тощо. Фарфорові вази, розписані особисто Марфою Тимченко, радянські діячі дарували лідерам інших країн — Річарду Ніксону, Мао Цзедуну, Фіделю Кастро, Йосипу Тіто.

З початку 1970-х років Марфа Тимченко, продовжуючи оздоблювати фарфор у традиційному петриківському стилі, одночасно почала малювати сюжетні картини-пейзажі у цілком оригінальному стилі, заснованому на принципах петриківського розпису. Усе подальше життя, до 2009 року включно, Марфа Тимченко продовжувала виконувати такі картини, розвиваючи та урізноманітнюючи свій оригінальний стиль живопису.















































































Дівчата на лузі гребли..

Київський пішохідний міст..

Мені тринадцятий минало..

Прийми Боже мою душу.. 2002

Аж гульк - зима впала..

Бабуся залишилась одна. 2002

Батьки сидять журяться, а Катерина просить прощення 2002

Я заблукала. 1997



Джерело - Вікіпедія і Центр Української Культури та Мистецтва

Tags: XX век, Арт, Декоративно-прикладное искусство, Мастер, Примитивизм, Украина
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments