Вадим Алешин (vakin) wrote,
Вадим Алешин
vakin

Хроніка нищення української мови

У світовій історії жодна мова не зазнала такого страшного нищення від сусідів-ворогів, як українська.

Ніна Вірченко, доктор фізико-математичних наук, професор НТУУ «КПІ», академік АН ВШ України, заслужений працівник освіти України, зібрала напевно найбільшу низку документів, які у хронологічній послідовності засвідчують нищення української мови і поляками, і росіянами, і більшовиками-комуністами:

1626 рік

Київський митрополит Йосиф Краківський склав акафіст до Святої Варвари. Москва дозволила, але за умови його перекладу російською мовою. Синод наказав Київському митрополитові позбирати з усіх церков України книги старого українського друку, а замість них завести московські видання.

1627 рік

Указом царя Михайла Федоровича Романова, та патріарха Московського Філарета, що був його батьком і співправителем, наказано було книги українського друку зібрати й спалити.

1662 рік

Наказ царя Олексія з подання патріарха Московського спалити в державі геть усі примірники надрукованого в Україні «Учительного Євангелія» К. Ставровецького.

1667 рік

Андрусівська угода. Укладаючи договори з поляками, цар Олексій ставив такі вимоги стосовно українських книг, їх авторів та видавців: «Все те, в которых местностях книги печатаны и их слагатели, також печатники, или друкари, смертью казнены и книги собрав сожжены были, и впредь чтобы крепкий заказ был бесчестных воровских(саме таку назву дано українським книжкам) книг никому с наших королевского величества подданых нигде не печатать под страхом смертной казни».

1669 рік

Після Люблінської унії, гоніння на українські книжки, надруковані на території, підвладній Польському королівству.

1672 рік

Указ про заборону тримати в себе вдома на території Польщі відкрито чи таємно українську книгу.

1677 рік

Наказ патріарха Іоакима видерти з українських книжок аркуші «не сходные с книгами московскими».

1689 рік

Заборонено Києво-Печерській Лаврі друкувати книги без патріаршого дозволу:

«… к нам первее неприслав, отнюдь бы вам не дерзати таковых книг новослагаемых печатати…».

Обмеженнями чи забороною книгодрукування Московія намагалася понизити рівень освіти та науки в Україні, знищити національний дух у культурі, побуті, суспільних відносинах.

«Первая цензура в России была заведена специально для изданий малорусской печати», – так було визнано в Указі 1905 р. «Об отмене стеснений малорусскаго печатного слова».

1690 рік

Засудження й анафема Собору РПЦ на «киевския новыя книги» П. Могили, К. Ставровецького, С. Полоцького, Л. Барановича, А. Радзивиловського та інших.

1693 рік

Лист патріарха Московського до Києво-Печерської Лаври про заборону будь-яких книг українською мовою.

1696 рік

Ухвала Польського Сейму про запровадження польської мови в судах і установах Правобережної України.

1709 рік

Цар Петро І примусив скоротити число студентів Києво-Могилянської академії з 2000 до 161, а кращим науково-просвітницьким силам звелів перебратися з Києва до Москви.

Серед них були Інокентій Гізель, Іоанникій Галятовський, Лазар Баранович, Дмитро Ростовський (Туптало), Стефан Яворський, Феофан Прокопович, Симеон Полоцький та багато інших.

Саме вони відіграли головну роль у розвитку культурного життя тодішньої Московії.

Указ про обов’язковість цензурування до друку українських книжок у Москві. «Українці принесли з собою всю свою велику культуру, її вплив одбився на Москві на всьому житті: будівлі, малюванні, одежі, співах, музиці, звичаях, на праві, літературі і навіть на самій московській мові. Все життя складалося тоді так, що ставало неможливим прожити без українця. Всяких ремісників доставали з України».

(І. Огієнко. «Українська культура»)

1713 рік

Московія наказом Петра І привласнює собі нашу назву Русь (грецька назва Руси звучить як «Росія»). У такий спосіб завжди ворожі до Руси-України московити, основу яких складали угро-фінські та тюркські племена, підміною понять, тобто шахрайством, привласнюють собі нашу тисячолітню історичну та духовну спадщину.

1720 рік

Наказ царя Петра І: «В Киево-Печерской и Черниговской типографиях вновь книг никаких не печатать… старые книги справливать прежде печати, дабы… особливого наречия в оных не было».

20 грудня 1720 року

Петро І видав указ київському губернському князю Голіцину, щоб: «…во всех монастырях, остающихся в Российском государстве, осмотреть и забрать древние жалованные грамоты и другие куртиозные письма оригинальные, а также книги исторические, рукописные и печатные».

1721 рік

Наказ про цензурування українських книжок.

1724 рік

Московська цензура наклала тисячу рублів штрафу на архімандрита Києво-Печерської Лаври за те, що там була надрукована церковна книга «Триодь» «не совсем с великороссийским сходная».

Чернігівську друкарню Синод наказав перевести в Москву, тобто просто загарбав.

1729 рік

Наказ Петра II переписати з української мови на російську всі державні постанови і розпорядження.

1740 рік

Російська імператриця Анна Іванівна створила правління гетьманського уряду під керівництвом московського князя Олексія Шаховського і запровадила російську мову в діловодстві на території України.

Переписи 1740-1748 років свідчать, що в семи полках Гетьманщини було більше тисячі шкіл, і майже всі з них із викладанням українською мовою.

1748 рік

Наказ Петербурзького Синоду Київському митрополитові Самуїлу Милославському запровадити в Києво-Могилянській академії та в усіх школах України викладання російської мови, в результаті чого на Лівобережжі зникло 866 українських шкіл.

1750 рік

Після скасування Канцелярії міністерського правління малоросійських справ у місті Глухові з неї вилучено та перевезено до Росії справи таємного діловодства.

Документи архіву Запорозької Січі, знайдені під час «розорення Січі генерал-поручиком Текелією у скрині під престолом січової церкви», опинились у Московському відділенні загального архіву Головного штабу.

1755, 1766, 1775, 1786 роки

Заборони Синоду друкувати українські книжки.

Протягом другої половини 18 сторіччя та першої половини 19-го сторіччя видавнича справа в Україні була спаралізована.

Як наслідок, у 1847 році в Україні була надрукована лише одна книжка, у 1848 — три, 1849 — дві2, 1850 — одна, 1851 — дві, 1856 — п’ять.

1759 рік

Синод видав розпорядження вилучити з шкіл українські букварі.

1763 рік

Указ Катерини II про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії.

1764 рік

Інструкція Катерини II князеві О. Вяземському про русифікацію України, Прибалтики, Фінляндії та Смоленщини, «якщо розумні люди будуть обрані начальниками цих провінцій. Коли ж у Малоросії не буде гетьмана, то треба намагатися, щоб час і назва гетьманів зникли…».

Скасування Катериною II українського гетьманства, а з ним — ліквідація українських навчально-культурних закладів та усунення від влади українськомовних чиновників.

1764 рік

Ліквідація Катериною II козацького устрою на Слобожанщині та козацьких шкіл.

1765 рік

Синод видав суворий указ Києво-Печерській Лаврі друкувати лише ті книги, які в московській друкарні друкуються і схвалені Синодом.

1769 рік

Заборона Синоду РПЦ друкувати та використовувати українські букварі.

Наказ Синоду, за яким українські книжки по церквах було замінено московськими.

1775 рік

Зруйнування Запорозької Січі та закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.

13 березня 1777 року

Помирає від переслідувань та злигоднів геніальний український композитор, академік Болонської музичної академії Максим Березовський, який народився у 1745 році у Глухові.

Після цього царська влада забороняє виконувати твори Березовського й знищує багато його рукописів.

1780-1783 роки

Перше закріпачення українських селян на окупованих Росією землях України.

Порівняйте: у 1771 році у Криму татари скасували рабство, у 1780 році, в Австрійській імперії було скасовано панщину.

1780 рік

Спалення книгозбірні Києво-Могилянської академії, що збиралася понад 150 років і була однією з найбагатших бібліотек України.

1782 рік

Катерина II створила комісію для заведення в Росії «народних училищ», завданням якої було запровадження єдиної форми викладання російської мови в усіх навчальних закладах імперії.

1784 рік

За розпорядженням Синоду митрополит Київський наказав, аби в усіх церквах дяки та священики читали молитви та правили службу Божу «голосом, свойственным российскому наречию».

Синод наказує митрополитові Київському та Галицькому Самуїлу карати студентів та звільняти з роботи викладачів Києво-Могилянської академії за вживання неросійської мови.

1784 рік

Наказ Катерини II по всіх церквах імперії правити службу Божу російською мовою.

Російську мову запроваджено в усіх школах України.

1785 рік

Синод знову наказує митрополитові Київському контролювати Лаврську друкарню, щоб ніякої різниці з московським виданням не було, а в Києво-Могилянській академії негайно запровадити систему навчання, узаконену для всієї імперії.

1789 рік

Розпорядження Едукаційної комісії Польського Сейму про закриття всіх українських навчальних закладів.

У Петербурзі з ініціативи Катерини II видано «Порівняльний словник усіх мов», у якому українська мова значиться як: «російська, спотворена польською».

1804 рік

Було видано царський указ, яким заборонялося навчання українською мовою. Результати національного гніту одразу позначились на стані освіти в Україні: уже перепис 1897 р. показував, що на 100 осіб було лише 13 письменних.

1808 рік

Закриття «Студіум рутенум» — українського відділення Львівського університету.

1817 рік

Запровадження польської мови в усіх народних школах Східної Галичини.

1833 рік

Московські солдати за наказом з Петербурга в один і той же день конфіскували в усіх мечетях Криму письмові документи, книги, історичні манускрипти татарською, турецькою та арабською мовами, серед яких було багато матеріалів про стосунки України з південними народами.

На центральних площах запалали багаття.

«…У XVIII сторіччі Дике Поле затопило Крим новою хвилею варварів… Ці варвари — московити…».

(поет Максиміліан Волошин).

1834 рік

Заснування Київського університету з метою так званої русифікації «Юго-Западного края».

1839 рік

Ліквідація української греко-католицької Церкви на окупованій Росією Правобережній Україні.

Сотні християн і багато священиків було вбито, а 593 з них заслано до Сибіру.

Замість них прислали московських «батюшок», чиновників-наглядачів у рясах.

1847 рік

Розгром Кирило-Мефодіївського товариства і наказ цензорам суворо стежити за українськими письменниками, «не давая перевеса любви к родине над любовью к отечеству».

1847-1857 роки

Десятирічна солдатська каторга із «забороною малювати і писати» для геніального поета, митця й мислителя Тараса Шевченка.

1853 рік

Покалічено видання «Літопису» Граб’янки.

1859 рік

Міністерством віросповідань та наук Австро-Угорщини в Східній Галичині та Буковині українську абетку замінено латинською.

1862 рік

Закриття на Наддніпрянщині безплатних недільних українських шкіл для дорослих.

Припинено видання українського літературного та науково-політичного журналу «Основа».

1863 рік

Циркуляр міністра внутрішніх справ Російської імперії П. Валуєва про заборону видання підручників, літератури та книг релігійного змісту українською мовою, якої «не было, нет и быть не может».

1864 рік

Прийняття в Росії Статуту про початкову школу, за яким навчання має провадитись виключно російською мовою. Після судової реформи

1864 рік

До Москви було вивезено з території України тисячі пудів архівних матеріалів.

Згідно з обіжником Міністерства юстиції від 3 грудня 1866 р. туди потрапила велика кількість документів ліквідованих установ із Волинської, Київської, Катеринославської, Подільської, Херсонської та Чернігівської губерній.

1869 рік

Запровадження польської мови як офіційної в закладах освіти й адміністрації Східної Галичини.

Закон, згідно з яким чиновникам усіх відомств у Російській імперії призначалася значна доплата за русифікацію.

1870 рік

Роз’яснення міністра освіти Росії Д. Толстого про те, що «кінцевою метою освіти всіх інородців, незаперечно повинно бути “зросійщення».

1874 рік

В Росії запроваджено статут про початкові народні школи, в якому підтверджено, що навчання має провадитись лише російською мовою.

1876 рік

Імператор Олександр II видав Емський указ про заборону ввозити до Росії будь-які книжки і брошури, написані «малоросійським наріччям», друкувати оригінальні твори та переклади українською мовою, влаштовувати сценічні вистави, друкувати українські тексти до нот і виконувати україномовні музичні твори.

Указ про зобов’язання «прийняти як загальне правило», щоб в Україні призначалися вчителі-московіти, а українців спроваджувати на учительську роботу в Петербурзькому, Казанському й Оренбурзькому округах.

Це «загальне правило» по суті діяло і за радянської влади – аж до проголошення Україною незалежності в 1991 році.

Як наслідок, за понад 100 років з України у такий спосіб було виселено кілька мільйонів української інтелігенції, а в Україну «відряджено» стільки ж росіян.

1876-1880 роки

Українських учених та педагогів М. Драгоманова, П. Житецького та багатьох інших звільнили з роботи за наукові праці з українознавства, а П. Лободоцького, лише за переклад одного речення з Євангелія українською мовою.

«Немедленно выслать из края Драгоманова и Чубинского как неисправных і положительно вредных в крае агитаторов… с воспрещенмем въезда в Южныегубернии и столицы, под секретное наблюдение».

1881 рік

Заборона викладання у народних школах та виголошення церковних проповідей української мовою.

1884 рік

Заборона Олександром III українських театральних вистав у всіх «малоросійських губерніях».

1888 рік

Указ Олександра III про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення українськими іменами.

1889 рік

У Києві на археологічному з’їзді дозволено читати реферати всіма мовами, крім українською.

1892 рік

Заборона перекладати книжки українською мовою з російської.

1895 рік

Заборона головного управління в справах друку видавати українські книжки для дітей.

1896 рік

Б. Грінченко в одному з часописів писав: «Українські національні згадки, українську історію викинено з читанок шкільних… А замість історії вкраїнської скрізь історія московська викладається так, мов би вона нашому чоловікові рідна. Та ще й яка історія! Що стукнеш, то скрізь хвали та гімни земним божкам: Павлові, Миколі, Катерині, Петрові: хвали Суворовим, Корниловим, Скобелєвим і всій російській солдатчині! Тут усякі «подвиги» рабської вірности».

1900 рік

Цензура вилучає з текстів такі слова, як «козак», «москаль», «Україна», «український», «Січ», «Запоріжжя» та інші, які мають український національно-символічний зміст.

1903 рік

На відкритті пам’ятника І. Котляревському у Полтаві заборонено промови українською мовою.

1905 рік

Кабінет міністрів Росії відхилив прохання Київського та Харківського університетів скасувати заборони щодо української мови.

Ректор Київського університету відмовив 1400 студентам у відкритті чотирьох кафедр українознавства з українською мовою викладання, заявивши, що університет — це «загальнодержавна інституція», і в його стінах не може бути жодної мови, крім російської.

1905- 1912 роки

Міністерство освіти Російської імперії закрило 12 приватних гімназій, звільнило 32 директорів та 972 учителів, 822 учителів «перевело» до інших шкіл за намагання запровадити у викладанні українознавчу тематику.

1906-1907 роки

Закриття «Просвіти» в Одесі та Миколаєві.

1908 рік

Через чотири роки після визнання Російською академією наук української мови таки «мовою» Сенат оголошує україномовну культурну й освітню діяльність шкідливою для імперії.

1910 рік

Закриття за наказом уряду Столипіна всіх українських культурних товариств, видавництв, заборона читати лекції українською мовою, створювати будь-які неросійські клуби.

1910-1914 роки

Закриття «Просвіти» у Києві, Чернігові, Катеринославі (Січеславі).

1911 рік

Постанова VII дворянського з’їзду в Москві про російськомовну освіту й неприпустимість вживання інших мов у навчальних закладах Росії.

1914 рік

Заборона відзначати 100-літній ювілей Тараса Шевченка.

Указ Миколи II про заборону всієї української преси, у зв’язку з початком війни.

1914-1916 роки

Кампанія русифікації в окупованій Східній Галичині, заборона українського друку, освіти, Церкви.

1914 рік

Доповідна записка полтавського губернатора фон Баґовута міністрові внутрішніх справ Російської імперії, яка дає найповніше уявлення про ставлення імперської влади до української проблеми в Україні.

Ці настанови діяли за царів, генеральних секретарів і фактично не втратили сили й по сьогодні, за наявністю «незалежної» України.

До 1917 року всім чиновникам в Україні платили 50% надбавки до заробітної платні за «обрусение края».

Доклад полтавского губернатора фон Багговута Министру внутренних дел «О мерах против украинского народа»:

1.Привлекать на должности учителей по возможности только великороссов.
2.На должности инспекторов и директоров народных училищ назначать исключительно великороссов.
3.Всякого учителя, проявляющего склонность к украинскому, немедленно устранять.
4.Составить правдивую историю малорусского народа, в которой разъяснить, что «Украина» — это «окраина» государства в былые времена.
5.Установить обязательные экскурсии учащихся всех учебных заведений в Москву, Нижний Новгород и другие исторические местности, но не в Киев.
6.Совершенно не допускать общеобразовательных курсов для учащихся.
7.Обратить особое внимание на сельское духовенство и его политические убеждения.
8.Благочинных назначать с особым разбором.
9.Во главе епархий ставить архиреев исключительно великороссов, притом твердых и энергичных.
10.Оказать самое крутое давление на тех из священников, которые заражены украинофильством.
11.Епархиальных наблюдателей за школами назначать исключительно из великороссов.
12.Обратить особое внимание на семинарии и ставить во главе их ректорами исключительно великороссов, удаляя других.
13.Учебный персонал должен быть исключительно из великороссов.
14.За семинарии нужно взяться и искоренить гнездящийся в них дух украинства.
15.Необходимо субсидировать некоторые газеты в Киеве, Харькове, Полтаве, Екатеринославе и т.д. с целью борьбы против украинцев.
16.В газетах доказывать тождество великороссов с украинцами и объяснить, что малорусский язык образовался путем полонизации в прежние времена русского языка.
17.Разъяснить, что «Украина» — означает окраину Польши и России и что никогда украинского народа не было.
18.Доказывать необходимость великорусского языка как общегосударственного и литературного и что малорусский, как простонародный, не имеет ни литературы, ни будущности.
19.Всеми способами искоренять употребление названий «Украина», «украинский».
20.Стараться, чтобы евреи не примкнули к украинскому движению, выселять их из сельских местностей, не образовывать новых местечек и мешать экономическому росту еврейства. Вообще не допускать на разные должности людей, которые когда-либо хотя бы в отдаленном прошлом имели соприкосновение с украинским элементом.

1916 рік

Закриття колоніальною владою «Просвіти» в Кам’янець-Подільському.



Джерело

Tags: XIX век, XVII век, XVIII век, XX век, Документ, История, Мова, СССР, Украина
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments